Чому ми боїмося інфляції
Обговорення рівня інфляції цього року – одна з найактуальніших і популярних тем. А з прискоренням темпів росту споживчих цін, що спостерігаються в останні місяці, політики й економісти все частіше дають рецепти щодо того, що потрібно зробити аби уникнути стрімкого подорожчання.
Але при цьому не береться до уваги дуже важливе питання: «Наскільки вигідний українській економіці високий рівень інфляції?».
Помилково зіставляти рівні інфляції в Україні й інших країнах, особливо в західноєвропейських чи США. Некоректно також порівнювати ці показники в Україні і в Росії або в країнах Східної Європи. Наша економіка за структурою капіталу, виробничими потужностями і, найголовніше, за товарними потоками радикально відрізняється від російської, казахстанської і, тим більше, польської та чеської економіки. Якщо для Німеччини чи Чехії ріст рівня інфляції дійсно негативний фактор, то в Україні ситуація інша. Порівняння середньоквартальних темпів приросту індексу споживчих цін і реального ВВП за 2000-2007 р. не дає чіткого розуміння їхнього взаємозв'язку. Коефіцієнт кореляції цих двох показників за зазначений період складає 0,36, що не дозволяє говорити про тісний взаємозв'язок між ними. Співвідношення темпів приросту індексу інфляції і реального ВВП зі зрушенням на квартал уже досягає оцінки 0,69, а зі зрушенням на два квартали – 0,78, що демонструє більш ніж тісний взаємозв'язок між динамікою інфляції і ВВП.
В Україні інфляція, з усіма її недоліками, є локомотивом економіки, яка не може похвалитися величезними експортними енергетичними ресурсами чи великою кількістю некваліфікованої і дешевої робочої сили. Наша економіка розвивається в основному за рахунок переробки продукції, що у будь-якому випадку вимагає вкладення початкового капіталу і наявності тимчасового інтервалу для виробничого циклу. Це одна з головних причин створення сприятливих умов для товаровиробників при значній інфляції, що вони з великим чи малим успіхом реалізують на практиці. Якщо ж українські підприємства поставити в жорсткі умови низького рівня інфляції, характерної для розвинених країн, то вони будуть змушені підтримувати свій бізнес на плаву, а не розвиватися.
Проблема інфляції, по суті, не в рівні, а в її динаміці. Ще в 60-70-ті роки ХХ ст. американські економісти Дж. Мут і Роберт Лукас висунули теорію, що на функціонування економіки істотно впливають раціональні очікування. У даному випадку – чекання підвищення рівня інфляції. В умовах, коли ціни стрімко ростуть і така тенденція є очікуваною, це не варто оцінювати як негативний фактор. Куди гірше те, що прогнози зовсім не збігаються з реальним життям. Найбільша помилка нинішньої ситуації в економіці – спроба регулювати рівень інфляції ручними методами. При цьому не враховується, що наслідки від штучного стримування росту цін можуть виявитися більш руйнівними для економіки країни, чим функціонування економіки при більш високій інфляції, ніж у попередні періоди. Тому необхідно припинити пряме втручання держави в економіку і більше уваги приділити регулюванню грошової маси, що так чи інакше обертається на товарному ринку і забезпечує економічний розвиток.
На жаль, дуже часте регулювання грошової маси зводиться до директивного вилучення грошей з обігу – через систему казначейських рахунків, а також регулятором у комерційних банків. Ці методи цілком прийнятні для економіки, що знаходиться в стадії кризи і не в змозі функціонувати самостійно. Саме так було в 1998-1999 р. Але в нинішніх умовах подібна стерилізація грошової маси для цінової динаміки швидше погано, ніж добре.
Існує три базових механізми, за допомогою яких можна оперативно впливати на обсяг грошової маси будь-якої країни. Державні цінні папери як інструмент, прямо пов'язаний з бюджетом країни. Курсоутворення, на якому базується наш експортний потенціал, а в силу специфіки вітчизняної економіки і весь інший товарний ринок. Закордонні інвестиції, що являються продовженням валютного ринку.
А що у нас? Відсутність ринкового механізму ціноутворення державних цінних паперів призводить до їхньої низької ліквідності і слабкого вторинного ринку. Дисконтна ставка НБУ, що, по ідеї, повинна регулювати вартість грошей у банківському секторі, не працює і носить в основному декларативний характер.
Великий потенціал регулювання грошовою масою, закладений у державних цінних паперах, не використовується. Замість цього гроші вилучаються з банківського сектора директивно, що змушує фінансові установи вести дискретну політику «миттєвих» заробітків. А вона не вигідна ні вкладникам, ні позичальникам.
Міцна прив'язка гривні до долара була цілком виправдана після кризи 1998 р. Однак за минулий час ситуація радикально змінилася, і необхідність у настільки тривіальному методі управління грошовою масою відпала. Разом з тим було би помилкою допустити ціноутворення курсу, що плаває, гривня/долар і при цьому не зняти заборони на рух капіталів в Україну і назад. Американська валюта не є панацеєю для рішення всіх економічних задач нашої країни, тому її нагромадження не може носити глобальний характер. Для нормального функціонування економіки необхідно дати можливість без обмежень залучати кошти з будь-яких країн і в будь-яких валютах. Проблеми залучення вітчизняною економікою занадто багато грошей з-за кордону не існує. Скоріше навпаки – сума залучення може виявитися недостатньою, оскільки потреба в інвестиціях і їхньому освоєнні в Україні дуже велика. Але вкрай небажано всі притягнуті засоби змінювати за фіксованим курсом долара. Доцільніше було б одержувати інвестиції в євро, чи ієнах фунтах стерлінгів. Поряд зі змінним курсом долара США ці валюти могли б усунути диспропорцію в доларовому паритеті між українським імпортом і експортом.
У нинішній ситуації було б вигідніше не вилучати гроші з обігу, а дати можливість конвертувати гривню за плаваючим курсом на інші валюти і тим самим регулювати тиск надлишку засобів на економіку.
Коли говорять, що ціни ростуть під впливом надлишку грошей, явно не враховується, що товарна маса також не стоїть на місці. Не можна досягти ідеальної пропорції між грошовою і товарною масою. Велика диспропорція – от головний фактор, який негативно впливає на економіку країни. Тому від ручного керування грошовою пропозицією більше шкоди, чим користі. Сучасний ринок не тільки високотехнологічний, але й дуже динамічний. Він розвивається швидше, ніж передбачали економічні моделі минулого століття. Це не беруть до уваги багато радників, що рекомендують уряду виправити ситуацію винятково адміністративними методами.
Олександр Охрименко, кандидат економічних наук, радник Голови Правління Укргазбанку.
Джерело: Чистий прибуток. 5.05.2008
Версія для друку
