Дилема капіталу
Нещодавно я брав участь у зустрічі українських топбанкірів із представниками великої міжнародної інституції. Українські колеги традиційно говорили про високу ліквідність банківської системи та готовність працювати з великими тікетами - кредитами на суму до $50 млн. Я зауважив: попри те, що кожен з нас є представником великого банку, уся банківська система України, частиною якої ми є, надзвичайно мала. Обсяг її активів і кредитного портфеля в абсолютних значеннях співставні з показниками Литви. Про відносні величини навіть не йдеться. За останні три десятиліття жодне економічне відновлення після численних криз не було credit-driven - тобто зростанням, заснованим на кредитуванні.
Ми віримо у стабільний і справедливий мир та готуємось до фази реконструкції. Роль банківської системи в цьому процесі буде ключовою. Наша функція - стати містком між фінансовими ресурсами (насамперед зовнішніми) та потребами у відбудові України, яка, я сподіваюсь, перетвориться на бізнес-можливості для інвесторів. Та максимальний тікет у $50 млн - це мізер порівняно з оцінкою витрат на відновлення, які сягають $0,5 трлн. Ми, як і інші учасники ринку, маємо багаторічну експертизу у структуруванні інвестиційних проектів, близкість до клієнтів (client proximity) та розуміння їхніх бізнес-потреб. Проте розвиток кредитування закономірно обмежений “скляною стелею” нормативів адекватності капіталу та фінансового левериджу.
Україна унікальна в тому, що в умовах повномасштабної війни впроваджує стандарти Базель ІІІ. Це потрібно, щоб гармонізувати банківське регулювання та пруденційні вимоги до європейських, що наблизить нас до членства в ЄС. Базельські норми, серед іншого, забезпечують достатність капіталу й ліквідності банків для покриття ризиків у майбутніх кризах. Ринок вдячний Національному банку за діалог і відкритість під час процесу впровадженні цих змін.
Водночас у практичному вимірі навантаження на капітал банків суттєво зростає. Якщо говорити дуже просто, то кожен фінансовий інструмент, який несе кредитний ризик для банку, потребує резервування від 2% до 15% від номіналу залежно від ризиковості інструменту.
Цього року UGB пройшов шлях розробки п’ятирічної бізнес-стратегії. Спільно з міжнародними консультантами ми моделювали кілька сценаріїв розвитку економіки і фінансової системи України. Основна відмінність різних сценаріїв - у строках закінчення бойових дій. За будь-якого сценарію фаза економічного відновлення супроводжуватиметься стрімким зростанням кредитних портфелів. Але ключовим фактором, що обмежуватиме відновлення та зростання бізнесу, стане саме дефіцит капіталу банків
Єдина категорія банків, які не матимуть проблем з капіталізацією й збільшенням капіталу, - це представники великих іноземних банківських груп. Вони або вже мають запас міцності, бо під час повномасштабної війни суттєво зменшили свій ризик-апетит, або можуть відносно легко докапіталізуватися материнськими структурами. Для державних і приватних банків основним джерелом капіталу залишається власний фінансовий результат. Тож, так звані “надприбутки” банківського сектору, про які говорять деякі політики, - це насправді єдине джерело коштів, яке могло б забезпечити зростання кредитних портфелів. Кожен мільярд гривень, вилучений з банківської системи через підвищене податкове навантаження, - це в середньому близько 10 млрд грн кредитного ресурсу, який не потрапить в економіку.
Ставка податку на прибуток банків в 50% може виглядати простим рішенням для швидкого наповнення бюджету, проте воно матиме негативні довгострокові наслідки. Попри наявний структурний профіцит ліквідності, банківська система залишатиметься обмеженою у своїй головній функції - кредитуванні. Сьогодні частка кредитного портфеля в чистих активах банків становить менше 20%.
Банки можуть зробити для відновлення економіки значно більше. І це буде справді win-win сценарій.