Найдорожчий актив. Чому я обрав хаос замість комфорту
У мене була можливість прожити зовсім інше життя. Стерильне. Зрозуміле. Розписане в Excel на 30 років наперед.
Залишитися в Лондоні після закінчення університету. Працювати в інвестиційному банкінгу, носити правильні краватки, отримувати правильні бонуси і точно знати, де я буду проводити відпустку у 2015-му, 2020-му чи 2030-му році. Це називається «золота клітка». Або, мовою фінансистів, – гарантована дохідність з мінімальним ризиком.
Але замість того, я вирішив повернутись і змінювати Україну, це були часи Помаранчевої революції. Змінив лондонський офіс на повну невідомість у країні, що тільки вчилася бути собою.
З точки зору класичної економіки – це було безглуздя. Я обміняв тверду валюту стабільності на високоризиковий актив з незрозумілим ROI. Але, тим не менш я впевнений – це була найкраща інвестиція в моєму житті.
Чому? Бо в Лондоні я був би функцією. Гвинтиком у досконалому, але чужому механізмі. В Україні я отримав шанс стати суб'єктом. Тим, хто будує механізм, а не просто змащує його олією.
Саме про це я говорив з учасниками Другого Національного Форуму Талановитої Молоді, яку 23 січня 2026 року проводив Фонд Президента України з підтримки освіти, науки та спорту.
Сьогодні, дивлячись на молодь, я бачу ту саму спокусу, що була в мене. Спокусу знайти "готовий сценарій". Ми живемо в епоху, коли світ намагається продати вам ілюзію визначеності. Вам кажуть: ось алгоритм успіху. Ось інструкція "Як стати айтівцем і виїхати". Ось відповіді, які генерує штучний інтелект за секунду.
Здається, що жити за інструкцією – безпечно. Але війна навчила нас жорстокої фінансової істини: стабільність – це ілюзія. Матеріальні активи – дім, завод, накопичення – можуть зникнути за одну ніч. Якщо ваша ставка була лише на "комфорт", ви банкрут.
Що ж залишається, коли зникають декорації? Залишається Суб'єктність. Ваша здатність діяти в хаосі. Ваша репутація. Ваше коло людей, які довіряють вам і яким довіряєте ви. В Україні ми будуємо унікальні горизонтальні зв'язки. Ми вирішуємо неможливі задачі через "теорію двох рукостискань". Ця соціальна тканина – це актив, який неможливо знищити ракетою.
Україна – це майданчик, де сценарію не існує. Для багатьох це звучить страшно. Відсутність гарантій лякає. Але для людини з амбіціями – це єдиний простір, де можна створити щось справжнє.
Так, тут горизонт планування іноді складає 24 години. Але саме тут народжується майбутнє. Те саме, за яке кожен день та кожну ніч героїчно б’ються наші воїни. Їх сенс життя – забезпечити нашій Країні можливість Бути. Наш сенс – втілити у життя те, за що вони воюють.
Тож моя порада проста. Не шукайте гарантій. Їх не існує. Не шукайте готових сценаріїв у Google чи ChatGPT. Вони базуються на минулому. Інвестуйте в себе. В своє вміння тримати удар. В людей поруч.
Вибирайте не там, де "безпечно". Вибирайте там, де ви – Автор, а не глядач.